Ліцензійна угода (ліцензія) – це договірна форма між правовласником ліцензійного ПЗ та користувачем. При продажу реалізованого програмного забезпечення ніякі права на нього не передаються, а дається тільки право на експлуатацію цього ПЗ.
Ліцензійні програми можуть поширюватися в коробковому або в електронному вигляді. Можливо у вигляді наклейок або паперових ліцензій.
Як визначити законність цього ПЗ? Наявні дистрибутиви не є підтвердженням законності софту. Наприклад, дистрибутив Linux можна скачати у глобальній мережі, але можна придбати в магазині.
В обох цих випадках законне право на користування дається при установці ПЗ на комп'ютер. Продукт Turbo Delphi Explorer можна завантажити з мережі або отримати безкоштовно. А версію Professional можна купити як в BOX-виконанні, так і в електронному вигляді. Ключ Professional можна ввести в Explorer, перетворивши його, таким чином, у Professional Windows Server можна купити в коробковій версії або у вигляді віртуальної ліцензії.
Особливості ліцензійних програм
Відсутність або присутність наклейок на коробках дистрибутива теж ні про що не говорить. Фальсифікувати можна будь-які наклейки. Основні документи, що доводять легальність використання даного ПЗ можуть бути тільки документи, що підтверджують факт купівлі у тій чи іншій компанії. Це накладні та рахунок-фактура. Особливо це важливо для бізнесу, де під час перевірки співробітники органів можуть запросити ці документи, та за їх відсутності конфіскувати комп'ютерну техніку до з'ясування обставин, тим самим паралізувати діяльність компанії повністю.
При установці софта обов'язково пропонується прочитати ліцензійну угоду. З ним Ви погоджуєтеся та встановлюєте програму, або ж, якщо ні – то відмовляючись від установки, повертаєте ПО продавцю. Сам текст ліцензійного договору присутній в електронному вигляді в кожному дистрибутиві, та, як правило, розташований в каталозі установки даної програми.
Перепродати куплене ліцензійне ПЗ заборонено, відповідно до угоди. Але тут виникає колізія – законодавчо перепродати дистрибутив, як приватне майно, можна, а право на його використання – не можна. Цей факт потрібно враховувати покупцям «вторинного» програмного забезпечення.
Яку кількість копій можна встановити? Програмне забезпечення в 99% прецедентів продається на один ПК або одного розробника, якщо це не обмовляється у кожному окремому випадку. Побутує теорія, що купівля одного примірника програмного продукту організацією дає право установки цього ПЗ на всіх комп'ютерах цієї компанії. Таке використання незаконно та тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.
Наприклад, щодо клієнтських ліцензій для ОС Windows Server – якщо в компанії є десяток робочих місць, то купується ліцензія «на пристрій», так як 30 користувачів не можуть одночасно працювати на десяти ПК. Та навпаки – при 20 пристроях закуповується, наприклад, 15 ліцензій «на користувача», якщо співробітників в компанії всього 15.
Будь-який вид ліцензії орієнтований на конкретного користувача, так, щоб споживач сам міг вибрати саме те, що йому буде зручніше та потрібніше. Для того, щоб не потрапити у поле зору правоохоронних органів, як порушника законодавства про охорону прав інтелектуальної власності, настійно рекомендується користуватися виключно ліцензійним програмним забезпеченням.
